• 13:55
  • 18 Июля 2017
  • , 1250

Про приватні армії, найманців і зелених чоловічків

За три з половиною роки озброєної агресії проти України світ звик до того, що Росія різними способами маскує свою участь у цій війні. Спочатку зелені чоловічки, озброєні до зубів, але без пізнавальних знаків. Потім кубанські козаки, що приїхали «допомагати» російськомовним братам. Потім завербовані через військкомати добровольці, готові «по зову сердца» воювати з українською «хунтою», і просто військовослужбовці-контрактники, від яких країна, що за гроші послала їх убивати, завжди готова відмовитися, закопавши в безіменних могилах або кинувши в полоні.

Як один із варіантів такої опосередкованої участі у війнах, Кремль використовує російську версію приватних військових компаній на кшталт ПВК «Вагнер», що засвітилася в Україні і Сирії. Усі все розуміють, але дуже зручна «невизначеність», що породжується подібними формами ведення війни, дозволяє Кремлю вдавати із себе миротворця, п’ятій колоні в українській політиці — не помічати російської окупації Донбасу, а учасникам Мінських угод — далі висловлювати глибоку занепокоєність і вимагати дедалі нових доказів російської агресії. Не додає визначеності й українська влада, яка називає війну терористичним актом, що триває четвертий рік.

Нещодавно, у зв’язку з обговоренням теми приватних військових компаній, в ефірах українських телеканалів поновилася дискусія про те, як же доводити участь іншої держави в агресії, якщо комплектування, забезпечення, фінансування й управління такими іррегулярними силами здійснюється таємно. За 110 років, які минули після прийняття 1907 року Гаазької Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни, людство не стало гуманнішим, але ініціатори воєн стали набагато витонченішими в методах їхнього ведення.

Очевидно, що міжнародні конфлікти можливі і в майбутньому, але, якщо ми не хочемо стати свідками апокаліпсису, необхідно удосконалювати правила, що не лише забезпечують ідентифікацію ініціаторів і учасників воєнних конфліктів, але і встановлюють їхню відповідальність за агресію.

Безумовно, в кожній країні є свої неадеквати, готові за гроші або абсурдні ідеї воювати і вбивати на чужій землі. Але якщо держава, громадянами якої вони є, не дає належної оцінки їхнім діям, вона автоматично повинна поділяти відповідальність за скоєні злочини і набувати статусу держави-агресора. В такому разі агресію на рівні держави стане марно маскувати під приватні або комерційні військові авантюри. Якщо пропонований механізм буде пов’язаний із достатніми за своєю важкістю міжнародними санкціями, а також міжнародними механізмами і зусиллями із покладання на державу-агресора тягаря виплати компенсації збитків, завданих іншій державі і її громадянам, то у людства з’явиться надія на більш мирне майбутнє.

Приклад цивілізованого підходу 14 липня ц.р. продемонструвала Великобританія. Британський суд уперше визнав громадянина країни винним у терористичній діяльності у зв’язку з його участю в конфлікті на Донбасі. Суд у Манчестері засудив 40-річного безробітного британця Бенджаміна Стімсона, який перебував у складі збройних формувань «ДНР» і «ЛНР», до п’яти років і чотирьох місяців в’язниці. Справа за малим — зробити це нормою життя цивілізованих країн, тестом на відсутність агресивних намірів.

Усі роки української незалежності не припинялися спроби розглядати нашу країну як об’єкт впливу сильніших у військовому й економічному сенсі держав. Українській владі, яка десятиліттями жила за рахунок російського газу і кредитів МВФ, це було вигідно.

Проте історія людства не знає успішних прикладів існування держав, які не мають амбіцій стати рівноправними суб’єктами міжнародних відносин.

Ми завжди повинні пам’ятати і не соромитися нагадувати всьому світу про те, що заради безпеки людства наша країна відмовилася від третього за величиною ядерного арсеналу. Це дозволяє Україні з найвищих міжнародних трибун, спираючись на власний досвід, здобутий у невизнаній війні з агресором, висувати мирні ініціативи зі створення сучасних механізмів підтримки миру і покарання за агресію.

Упевнений, що в недалекому майбутньому обличчя нашої країни у світі визначатиметься не безкінечними проханнями про допомогу і розповідями про боротьбу з корупцією, а її конкурентними перевагами і такими міжнародними ініціативами, які відповідають статусу 40-мільйонної європейської держави.

Источник — «День»

Общественный деятель
Андрей Сенченко
Про приватні армії, найманців і зелених чоловічків

Еще Мнения:

Все Мнения